24 роки тому помер очільник Української церкви, котрий як дисидент відбував покарання на Полтавщині


Виповнюється 24 роки з дня упокоєння Святійшого Патріарха Володимира (Романюка) – непересічного священнослужителя та палкого патріота України, дисидента, Предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату (1993-1995). Об этом сообщает glamurchik.in.ua со ссылкой на СМИ.

Народився у бідній селянській родині, де діти виховувались в любові до Бога, у повазі та дотриманні релігійних традицій, народних звичаїв та у постійній праці. У юнацькі роки Василь Романюк цікавився українською історією та літературою. “Радянізація” краю після приєднання Західної України у вересні 1939 року до Радянського Союзу, каральна політика влади, окупація фашистською Німеччиною у 1941-му привели юнака до лав Організації Українських Націоналістів.

Непростий шлях Патріарха розпочався із арешту у 1944 році. Згодом, у 1971 році, Василь Романюк напише:

“Моє дитинство було настільки пролетарським і архібідняцьким, що ніяким мікроскопом не побачиш в ньому найменшої рисочки буржуазних ознак. І от мене, сина селян-бідняків, що не мав на той час навіть середньої освіти, не був ознайомлений зовсім з радянським законом, арештовують 12 липня 1944 року як буржуазного націоналіста. Не в лісі зі зброєю в руках, а у військкоматі, куди я з’явився добровільно на виклик”.

Його засудили до 10 років позбавлення волі, родину депортували на спецпоселення в Іркутську область строком на 5 років.

Свій термін ув’язнення Василь Романюк відбував у Кустолівській сільськогосподарській колонії №17 управління НКВС у Полтавській області. Але й тут він не покидав ідеї боротьби за самостійну Україну. Про це свідчать розсекречені в наш час (2006-2007 рр.) архівні документи КДБ. В них зазначається:

“Романюк, відбуваючи покарання в Кустолівській сільськогосподарській виправно-трудовій колонії, був учасником контрреволюційної повстанської організації під назвою УСС, яка ставила своїми завданнями: організацію повстання у таборі шляхом фізичного обеззброєння охорони, здійснити втечу з табору, об’єднатися з бандерівськими бандами для продовження боротьби з радянською владою за самостійну Україну”.

13 червня 1946 року прокуратура Полтавської області прийняла ухвалу про направлення кримінальної справи в суд. На засіданні спеціального табірного суду виправно-трудових таборів і колоній МВС УРСР 17-18 червня 1946 року прокурор у своєму виступі запропонував відносно М.Редчука, П.Мошенця, В.Романюка застосувати вищу міру покарання – розстріл. Згодом вирок був пом’якшений до 10 років позбавлення волі з відбуванням у віддалених місцевостях СРСР.

Саме у радянських концтаборах ще не висвячений Василь Романюк повністю вивчив Біблію, таємно перечитав багато релігійної літератури. Перебуваючи у концтабірних умовах, він ухвалив для себе доленосне рішення: на волі стати священником.

За час свого служіння Його Святість доклав чималих зусиль для розвитку УАПЦ та УПЦ Київського Патріархату, а також зробив внесок у створення об‘єднаної Помісної Православної Церкви України.

18 липня 1995 року після його кончини зібралася велелюдна траурна процесія. Проте поховання Патріарха Володимира перетворилося у велике побоїще. Загони “Беркута” оскаженіло, по-звірячому били людей, які хотіли віддати Василю Романюку останню шану. Ті події увійшли в новітню історію України під назвою “чорний вівторок”.


Джерело статті: “https://np.pl.ua/2019/07/24-roky-tomu-pomer-ochil-nyk-ukrains-koi-tserkvy-kotryy-iak-dysydent-vidbuvav-pokarannia-na-poltavshchyni/”

ТОП новости

Вход

Меню пользователя